Гельмінтози – це інфекційні захворюванння, що виникають внаслідок потрапляння в організм паразита ( гельмінта). Вони є одними з найпоширеніших захворювань у світі.
Паразити можуть спричиняти різноманітні симптоми, залежно від типу паразита та його місця ураження в організмі. Ось деякі ознаки паразитів у організмі, які можуть вказувати на наявність паразитів у дорослих та дітей:
- Нудота
- Понос або запор
- Біль у животі
- Втрата апетиту
- Спутаність у стільці (присутність паразитів або їхніх яєць)
- Покриви висипання
- Зуд або подразнення
- Виразки або вузли
- Покриви поколювання або вибільшення
- Неспокійний сон
- Втома та відчуття слабкості
- Проблеми зі сном
- Спад імунної системи, часті інфекції
- Надмірна вага або непояснені схуднення
- Втрата апетиту або перекуси
- Проблеми зі засвоєнням поживних речовин
- Часті вірусні або бактеріальні захворювання
- Запалення лімфатичних вузлів
- Алергічні реакції або збільшення схильності до алергій
- Біль у м'язах та суглобах
- Головний біль
- Погіршення зору або слуху
- Зміни у психічному стані, такі як депресія або тривожність
Розглянемо одні з найпоширеніших міфів:
Міф №1: Гельмінти живуть лише в брудних умовах.
Насправді – інфікуватися можуть усі, так як причиною може бути не лише недотримання правил санітарії та особистої гігієни, а й при вживанні продуктів харчування ( недостатньо промиті овочі, фрукти, недостатньо термічно оброблене м’ясо, риба), зараженої води і т. д.
Міф №2: Гельмінти є небезпечними для всіх людей.
Інфікуватися може кожна людина, але ж ми спостерігаємо , що насправді не всі хворіють. У деяких людей гельмінти можуть паразитувати всередині протягом кількох років без прояву жодних симптомів. Що на це впливає? Перш за все це здоровий спосіб життя , дотримання правил особистої гігієни. До несприятливих факторів є проблеми з ШКТ – тому важливо при їх наявності контроль ( періодичні обстеження) та лікування при потребі.
Міф №3: Гельмінтів можна «отримати» від домашніх улюбленців.
Справді –тварини як і люди хворіють на паразитарні інфекції, також вони можуть переносити на своїй шерсті частки бруду та паразитів ( яйця, цисти). Але в кожної людини ,як власника трарини, так і не власника,- рівні шанси інфікуватися. Тобто через пил , грунт, продукти харчування, діти під час гри в пісочниці та інші… Для власників улюбленців головне планово давати протигельмінтні препарати та частіше їх купати.
Міф №4: Всі глисти однакові й однаково лікуються.
Кожен гельмінт має свої певні особливості та різну тактику лікування – тому універсальної схеми немає, а в загальних рекомендаціях з метою профілактики паразитарних захворювань препарати не призначаються.
Міф №5: Гельмінтів можна вивести народними методами.
Ми живемо в сучасному світі, медицина йде вперед… Є багато препаратів, які дієво «боряться» з паразитами. А рослинні препарати – це звичайні біологічно активні добавки і не завжди їх вживання може надати бажаного ефекту, а інколи і завдають шкоди. Вони можуть рекомендуватися лікарем в окремих випадках як додатковий засіб, але не як основний.
Міф №6: Зараження відбувається при контакті з хворою людиною.
Так, є деякі гельмінтози при яких заражена людина може бути джерелом інфікування. Це, наприклад, ентеробіоз ( зараження гостриками) або гіменолепідоз ( зараження карликовим цип’яком). Та не завжди це так. При деяких паразитозах людина є кінцевим хазяїном або ж мають бути створені певні умови та дотримані часові проміжки, щоб інфікувати інших.
Міф №7: Якщо при одноразовій здачі аналізів нічого не виявлено – значить їх немає.
Якщо ви отримали результат калу на я/г та найпростіші і там зазначено , що нічого не виявлено це тільки означає , що в даному матеріалі їх не було, але не виключає зараження. Кожний паразит має свій цикл розвитку. Саме тому і рекомендується на мікроскопічне обстеження калу на паразити здавати 3-х разово з інтервалом 3-5 днів, при підозрі на Ентеробіоз ( інфікування гостриками) – зішкріб або методом «липкої стрічки» щодня протягом 5-ти днів до відвідування туалету.
Слід пам’ятати, що є паразити, які «проживають» не тільки в кишківнику, і виявити в калі їх неможливо. Саме тоді лікар може рекомендувати обстеження методом ІФА ( серологічний метод) , тобто виявлення антитіл до них. До інших паразитів, які також можна виявити мікроскопічним методом в калі – серологія є лише додатковим методом обстеження. Виявлені антитіла можуть свідчити не лише про їх присутність в організмі, а й імунну пам’ять про хворобу в минулому. В такому випадку співставляються лабораторні аналізи та клінічна картина та визначаєтьсяподальша тактика ведення.
Міф №8: Скрекотання зубами ознака гельмінтів в організмі
Скрекотіння зубами, або бруксизм- синдром, який частіше проявляється під час сну, виникає внаслідок спазму жувальної мускулатури. Інколи під час зараження паразитами є неврологічні зміни, тому й пов’язали дану скаргу з глистами, але виникає часто через підвищену нервову збудливість ( наприклад стрес, підвищене нервове навантаження та інші). Насправді проявів ( скарг) при паразитарних інфекцій є багато, але також вони можуть свідчити і про інше захворювання. Тому діагноз грунтується не тільки на клінічних проявах , а й лабораторних методах дослідження.
Діагностика та лікування гельмінтозу.
Основне з діагностики підтвердити наявність паразитарної інфекції. Тому можуть бути запропоновані з цією метою такі обстеження:
- кал на я/г та найпростіші
- зішкріб з періанальної ділянки або методом «липкої стрічки»
- ПЛР діагностика калу
- кал на антигени
- ІФА
Також залежно від скарг та підозрі на певну паразитарну інфекцію лікарем можуть бути запропоновані додаткові обстеження.
При симптомах на гельмінтоз варто не займатися самолікуванням, а слід звернутися до лікаря ,який скерує на необхідні обстеження та призначить лікування, розповість про профілактику з метою уникнення повторного інфікування.
Основне з профілактики – це регулярне миття рук з милом, особливо після відвідування туалету, громадських місць, контакту з тваринами, перед приготуванням та споживання їжі, також дотримання правил безпеки харчування ( ретельно промивати овочі, фрукти, споживання достатньо термічно обробленого м’яса, риби), а решту лікар рекомендуватиме залежно від клінічного випадку.
